Теоретична частина
Теорія індукованих інвестицій. Розвиток базової теорії інвестицій. Інвестиції в житлове будівництво та у запаси
За зв’язком з динамікою національного виробництва та за головними чинниками, що впливають на обсяги інвестицій, вони поділяються на: автономні та індуковані інвестиції. Автономні інвестиції – це ті, які не залежать від обсягу національного доходу. Підвищення рівня автономних інвестицій само обумовлює зростання національного доходу. Індуковані інвестиції, навпаки, залежать від динаміки національного доходу і є його функцією.
З врахуванням всієї множини чинників дуже важко пояснити, а тим більше спрогнозувати динаміку інвестицій. Вченими було запропоновано кілька моделей, які пояснюють окремі сторони складного інвести ційного процесу в приватній економіці: модель акселератора інвестицій, модель витрат облаштування і модель раціонування кредитів.
Модель акселератора інвестиційного процесу відображає зв’язок між зміною обсягу сукупного продукту і приростом індукованих інвестицій. Було помічено, що кожний приріст сукупного доходу, попиту або продукту викликає більший приріст інвестицій у процентному виразі – цю тенденцію назвали „принципом акселерації”.
Акселератор (від лат. ассеlеrо – прискорюю) виводять з припущення, що оптимальний обсяг капіталу пропорційний очікуваному обсягу виробництва: . Звідси акселератор обчислюється як відношення приросту інвестицій до приросту доходу, що викликав ці інвестиції:
.
Відношення „капітал – обсяг продукції” або представляє собою капіталоміст кість ВВП. На практиці значення цього показника перебуває у проміжку . Це означає, що приріст ВВП на одиницю вимагає в 3 чи 4 рази більшого приросту капіталу. Отже, динаміка ВВП пов’язана зі значно більшими змінами в інвестиціях. Принцип акселератора діє в обох напрямках – не лише за зростання, але й за скорочення обсягів ВВП, тому він застосову ється також для пояснення економічних циклів.
Більші коливання інвестицій у порівнянні з коливаннями ВВП пояснюють тривалістю строків використання устаткування, внаслідок чого попит на інвестиції включає інвестиції на відновлення капіталу і на його розширення. Наприклад, наявний капітал дорівнює 500 млн. грн., щорічний його знос становить 10%. Отже, щорічні інвестиції на відновлення складуть 50 млн. грн. Якщо ВВП зросте, в результаті чого сукупний попит на товари і послуги також зросте на 10%, то валові інвестиції подвояться, тому що 50 млн. грн., як і раніше, підуть на відновлення зношеного капіталу, а ще 50 млн. грн. (10%) потрібно вкласти додатково на розширення капіталу, щоб задовольнити збільшений сукупний попит. Таким чином, попит на товари і послуги зріс на 10%, а попит на валові інвестиції – у 2 рази.
Модель витрат на облаштування (витрат регулювання) виходить з того, що фірми не відразу доводять величину основного капіталу до бажаного оптимального рівня, тому що потрібно чимало часу для того, щоб вивчити проект, провести переговори про його фінансування, а після прийняття рішення –побудувати новий цех, встановити нове обладнання, навчити робітників правильно його експлуатувати. Всі ці обставини вимагають додаткових витрат на облаштування, тому загальні витрати на інвестиції зростають. Це змушує фірми регулювати зміну основного капіталу, поступово наближаючи його обсяг до оптимального.
У модель акселератора був введений коефіцієнт часткового регулювання з діапазоном значень . Коефіцієнт визначає швидкість наближення фактичного обсягу капіталу до його оптимального розміру . З врахуванням коефіцієнта чисті інвестиції становитимуть:
.
Чим менший коефіцієнт , тим повільніше чисті інвестиції наближаються до бажаного рівня. Якщо , то інвестиційний процес йде за моделлю акселератора
У розвиток ідеї витрат облаштування Дж. Тобін запропонував модель, яка отримала назву – теорія інвестицій Тобіна. Тобін звернув увагу на те, що виміряти розрив між фактичним і оптимальним можна за допомогою відношення ринкової оцінки капіталу фірми на фондовому ринку...
